Донецьк, Слов’янськ – це Україна
«Повернулися, бо подорожувати ми хочемо не з волі путіна, а з власної волі. А зараз ми – з Україною»
Її очі наче бачать тебе наскрізь і, здається, що вона, як герої «Зоряних воєн», вміє переставляти предмети поглядом. Насправді – це та природня впертість, яка допомагає стояти і вистоювати. Євгенія Таранець приїхала в Чернівці з родиною зі Слов’янська. Це вже друге вимушене переселення. Перше відбулося у 2014 році з Донецька. Там залишилася новопридбана квартира і десь на складі ще мають бути меблі за індивідуальним замовленням.
Але те все втрачає своє значення, коли тобі приставлять дуло до скроні, бо ти мав сміливість, дивлячись у вічі дияволу, не приховувати свою любов – любов до України.
А в Слов’янську Женю також чекає квартира: із улюбленими вишитими власноруч картинами, українськими книгами і ностальгічними спогадами про те, як патріотичний Слов’янськ крокував смолоскипною ходою на День народження Степана Бандери, як волонтери запускали жовто-блакитні знамена на окуповану територію через Вуглегірське водосховище, тим самим, прокладаючи мости єдності, до тих, хто не здався.
Після евакуації з Донецька, Євгенія з чоловіком та донькою Єлизаветою виїхали до США і могла там залишитися жити, горя не знаючи. Але вони повернулися, бо «подорожувати ми хочемо не з волі путіна, а з власної волі. А зараз ми з Україною», – аргументує Женя.
Ось такі вони – патріоти зі Слов’янська. А ви думали Схід України – це так просто? Там крешуть громи і блискавиці у серцях нескорених.

