Сєвєродонецьк – це Україна

 

  «Живи зараз, не відкладай на потім»

  Світлана має вроджене око художника і дуже полюбляє фотографії, може обрати вдалий ракурс та місце. На участь у фотосесії в буковинському народному костюмі дівчина погодилася не лише заради цікавості, а тому, що знається на вишивці.

  Ще в шкільні роки в рідному Сєвєродонецьку до цього мистецтва її залучила вчителька праці. З того часу Світлана вишила десяток рушників для мами та бабусі, серветки, картини, наволочки для подушок та безліч дрібничок, якими можна було помилуватися. Згодом дівчина презентувала свій мистецький доробок на виставках майстринь у рідному місті та мала індивідуальну виставку в коледжі, де навчалась.

  Нажаль, все це довелося залишити, виїжджаючи із Сєвєродонецька з валізою речей, ноутбуком та котом у сумці. «Над головою гримлять канонади, звідусюди на тебе дивляться сліпими вікнами обгорілі, зруйновані багатоповерхівки твого рідного міста, а більш-менш вціліла дорога з вирвами від прильотів веде тебе у повну невідомість. Голодний, кілька днів без можливості прийняти душ, ти їдеш шукати життя, яке в тебе ще зовсім недавно було, і якого не стало всього за кілька тижнів через війну», – згадує Світлана.

  Дівчина виїжджала протягом 9 днів у товаристві молодої жінки – матері двох близнят, яким по 2,7 роки. Випробовуючи долю, як лотерею, вони разом рухалися від заправки до заправки у пошуках пального.

  «Ще декілька тижнів ти приходиш до тями, починаєш все спочатку, і тільки згодом усвідомлюєш, де ти знаходишся, розумієш, що небезпека минула, і що ти зупинилася у красивому стародавньому місті Чернівці», – ділиться своїми відчуттями сєвєродонеччанка.

  Буковина зустріла мальовничою природою, привітними людьми та новими можливостями. «Найважче, з чим стикається переселенець, – це визначитися, куди рухатися далі? – каже Світлана Трунова. – Звісно, найбільше хочеться повернутися додому та побачитися з близькими, але якщо постійно про це думати, можна вкрай занепасти духом. Я знайшла свою формулу того, як втриматися на плаву: іти далі, а життя покаже дорогу».

Поділитись