Слов’янськ - це Україна
«Я Вам обіцяю, що в Слов’янську скоро буде квітнути клумба Буковини»
Родинні цінності єднають українців від Сходу до Заходу. Про батьків, дітей, родичів ми можемо розмовляти з цікавістю годинами. Так, про маму Світлани Паськової я дізналася задовго до її приїзду: про те, як любить готувати і пригощати всіх випічкою, як кохається в квітах, перетворивши свій двір на квіткову фотозону, і просто не уявляє, як можна жити де інде, окрім дому.
Коли у Слов’янську стало геть небезпечно, Світлана з братом таки наполягли, щоб мама виїхала. Зустріч була з обіймами, сльозами радості і болю.
Сама Світлана виїхала зі Слов’янська разом з чоловіком і донькою у перші дні війни. Сюди евакуювався офіс Міжнародної гуманітарної організації ACTED, в якій Світлана працює з 2018 року. Зізнається, звикає важко. У Слов’янську залишився недавно придбаний дім, а з ним і звичний уклад життя.
Жінка згадує родинні зустрічі на свята: «Приходив брат із сім’єю, мама… Без них свята вже не мають такого значення, бо ми не можемо весело і дружно сидіти за одним столом, ділитися планами, бажати їх здійснення».
Із мамою Світлани ми познайомилися влітку, на півонієвому полі, куди діти привезли Ніну Олексіївну трохи відволіктися. «Я Вам обіцяю, що в Слов’янську скоро буде квітнути клумба Буковини», – запевнила мене жінка, показуючи придбану розсаду елітних квітів.
Як сказала, так і зробила: повернулася додому. Викопувала картоплю, закривала компоти, а десь лунали вибухи. Не зважала. Головне – вдома.
Світлані Паськовій та її доньці Верониці дуже личить буковинський народний стрій. Один календар із фото полетить до мами – у рідний Слов’янськ.
