Попасна – це Україна
«Найважче було пережити 2 моменти: усвідомлення того, що все це коїться з нами у ХХІ столітті, і звістку про те, що мій будинок згорів вщент…»
«Коли мені було 18 років, я вступила на службу в Органи внутрішніх справ України. Хоч я була молодою дівчиною, але вимоги до мене були, як до всіх. Мала витримувати ті ж навантаження, що й бувалі колеги. З того часу засвоїла урок: тримай удар», – розповідає Дар’я Голованева, переселенка з Попасної Луганської області.
Ця вольова дівчина вміє тримати удар за будь-яких обставин. І коли треба було виїжджати під обстрілами з міста, і коли допомагала сім’ям з дітьми дістатися безпечних областей, надавала контакти місць тимчасового прихистку, юридичну та психологічну допомогу, співпрацюючи з благодійним фондом «Слов’янське серце». Полегшувала адаптацію до викликів війни присутність сестри-близнючки – Наталії, дівчата ділять навпіл біль і радість.
Дар’я – екс-капітан поліції, в минулому – держслужбовиця, але її загартоване серце здригалося щоразу, коли читала новини про Попасну, в якій ще залишалися мати, бабуся, брат з родиною. «Тепер ми розкидані по різних містах України – це сумно, але всі, кого я люблю, майже в безпеці, і це добре», – зауважує дівчина.
«Найважче було пережити 2 моменти: усвідомлення того, що все це коїться з нами у ХХІ столітті, і звістку про те, що мій будинок згорів вщент. Я про це дізналася саме на Великдень. Було боляче. Потім відпустила… Вирішила, краще так, ніж би вороги користувалися моїми речами, інформацією з комп’ютера…», – розповідає луганчанка.
Буковина дівчині дуже подобається. В мирний час Дар’я мріяла жити десь поблизу гір. Зараз знімає будинок в Садгорі. Звідси теж в далині видніється передгір’я Карпат. Шкодує лишень, що потрапила в цей мальовничий куточок України через такі прикрі обставини. Сюди приїхала зі Станіславом, теж луганчанином, переселенцем з Лисичанська. Хлопець майже з перших днів війни займався волонтерством. Зараз працює в гуманітарній організації, надаючи допомогу переселенцям.
«Участь в проєкті – це щасливі миті життя, які дають силу йти далі. Дякую. Переможемо!», – підсумовує Дар’я Голованева.
